В’ячеслав Чорновіл: «Україна починається з тебе!»
Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи... І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив…
(В’ячеслав Чорновіл)
2 серпня 2014 року виповнюється 25 років з дня утворення Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих - громадської організації, що об'єднує у своїх лавах борців за свободу та незалежність України.
В'ячеслав Чорновіл, Микола Руденко, Василь Підгородецький, Роман Гурний та багато інших членів Товариства увійшли в історію нашої країни, ставши уособленням незламності, жертовності й відданості своєму народові.
Представники цієї організації й сьогодні продовжують утверджувати демократичні завоювання, сприяють національному відродженню й відновленню історичної пам’яті…
В’ячеслав Чорновіл був найавторитетнішим політичним діячем нашої держави, шанованим в цілому світі. Належав до надзвичайно багатогранного й талановитого покоління шістдесятників. Разом зі своїми побратимами Василем Симоненком, Василем Стусом, Іваном Світличним зробив це покоління символом пробудження, прагнення України до волі. І цього свого вибору В’ячеслав Чорновіл не зрікся ніколи.
В’ячеслав Чорновіл є національним Героєм — посмертно. Його вбили в русі - у дорозі, на шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здоров’ям і життям 25 березня 1999 року на шосе під Борисполем за таємничих обставин.
Його талант відшліфували мордовські табори. Там він став філософом і стратегом з умінням передбачати й вести за собою народ...
Політв’язень радянських таборів В’ячеслав Чорновіл народився на Київщині у сім’ї вчителів. У сталінські часи його родина зазнала переслідувань та репресій. Після закінчення школи В’ячеслав вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а згодом перевівся на факультет журналістики. Захистив дипломну роботу на тему: «Публіцистика Бориса Грінченка». Літературну критику розпочав, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка та Б. Грінченка.
У 1960-х роках був одним із засновників та активних діячів руху шестидесятників. Разом з Василем Стусом 4 вересня 1965 року виступив у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції, що прокотилися Україною у серпні-вересні 1965 року. Того ж місяця за участь у правозахисному русі був звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія», а за відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів був засуджений до трьох місяців примусових робіт.
У травні 1966 року написав документальне дослідження «Правосуддя чи рецидиви терору» – один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. У 1967 році уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), в якій подав матеріали про арештованих у 1965 році шестидесятників. Книгу після її заборони в СРСР було надруковано за кордоном, а В’ячеслав Чорновіл став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що борються за права людини.
За активну правозахисну та журналістську діяльність був заарештований КДБ і 15 листопада 1967 року за рішенням Львівського обласного суду був ув’язнений на 3 роки у таборах суворого режиму в Мордовії. Після звільнення йому з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1971 року В’ячеслав Чорновіл працював у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.
У 1970 р. почав видавати підпільний журнал «Український вісник», в якому друкував матеріали самвидаву, хроніку українського дисидентського опору. Під час другого «погрому» української інтелігенції у січні 1972 р. був знову заарештований і засуджений до 6 років таборів і 3 років заслання. Відбував ув’язнення у Мордовських таборах для політв’язнів. Там виступив організатором та учасником численних акцій протесту, голодувань та виснажливої боротьби за статус політв’язня. Понад половину терміну провів у штрафному ізоляторі та приміщенні камерного типу.
У 1975 р. разом з Борисом Пенсоном В’ячеслав Чорновіл написав книгу «Хроніка таборових буднів», яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано у 1976 р. у журналі «Сучасність».
У 1977–1978 рр. під час перебування на засланні в Якутії написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня під назвою «Тільки один рік».
22 травня 1979 р. Чорновіл став членом Української Гельсінської групи (УГГ), заснованої у Києві 9 листопада 1976 р.
У 1980 р. знову був заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично за участь в УГГ) і засуджений до 5-ти років позбавлення волі. У 1983 р. був звільнений без права виїзду в Україну. Тільки у травні 1985 р. повернувся в Україну.
У 1987 р. у Львові відновив видання «Українського вісника», увійшов до складу створеної «Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління». У 1988 р. разом з М. Горинем та З. Краківським ініціював відновлення Української Гельсінської спілки (УГС), що стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу.
Від часу створення (8-10 вересня 1989) Народного Руху України – член його Великої Ради, з 1992 р. – голова НРУ. У березні 1990 р. був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України, став одним із лідерів радикального крила демократичної частини ВРУ – Народної Ради.
У 1990-1992 рр. – голова Львівської облради. У грудні 1991 р. був кандидатом у президенти України (програв Л. Кравчуку, набравши 23% голосів). Народний депутат України двох скликань 1994 та 1998 рр., керівник фракції Народного Руху України. З 1995 р. – член української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи.
В’ячеслав Чорновіл мав стабільні погляди, незважаючи на малу ймовірність можливості якихось суспільно-політичних змін в державі. Незмінність його позиції забезпечувала віра, що правда і справедливість є на його боці. Дай Боже, щоб світла пам’ять цього Великого Українця завжди жила в наших серцях і надихала до великих звершень.
Джерело: відділ з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськістю та засобами масової інформації