«Як добре те, що смерті не боюсь…»: 76-річчю від дня народження Василя Стуса присвячується…

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як син, тобі доземно уклонюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі

І в смерть із рідним краєм поріднюсь…

Ці слова належать талановитому поету, перекладачу, правозахиснику Василю Стусу, 76-річчя з дня народження якого Україна відзначала 6 січня. Видатний український поет, літературознавець, політв'язень, Герой України Василь Стус був людиною, що зробила величезний внесок у справу відродження української державності, української літератури, національної культури, розбудови громадянського суспільства, патріотом, який любив свій народ і боровся проти сваволі влади. Він не тільки непересічна, а й рідкісна своїм талантом і культурою людина - приклад синівської вірності своєму народові й самовідданої любові до Батьківщини.

Народився Василь Стус 6 січня 1938-го року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Щоб уникнути примусової колективізації та ймовірного арешту через доноси батьки майбутнього поета переїхали в місто Сталіно (нинішній Донецьк) і влаштувалися там працювати на одному з хімічних заводів.

Дитинство майбутнього поета минуло в атмосфері добра і любові. Його мати добре співала, знала безліч пісень і зуміла прищепити сину любов до рідного слова, до поезії. Всупереч скрутному матеріальному становищу, батьки все ж дають Василеві достатньо добру та різнобічну освіту. Змалку Василь тягнувся до знань, любив читати, а тому і в школі, і у виші він навчався дуже успішно: школу закінчив зі «срібною» медаллю, а історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту з «червоним» дипломом. Далі працював сільським учителем української мови та літератури на Кіровоградщині, періодично публікуючи свої вірші в газеті «Літературна Україна».

Потім була служба в армії, праця літредактором у газеті «Соціалістичний Донбас», а в 1963-му – аспірантура Інституту літератури Академії Наук України імені Т.Г.ШЕВЧЕНКА і численні публікації у журналах «Дніпро», «Прапор», «Донбас»…Здавалось би високий статус ученого і талановитого літератора передбачав безбідне й успішне життя, але не судилося.

За активні протести проти реставрації культу особи, затискування свободи думки, за критику влади як "небезпечного рецидивіста" Василя Стуса було засуджено до п’яти років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму і трьох років заслання. Жорстоке і несправедливе покарання поет відбував у мордовських таборах, заслання – у Магаданській області. Та Василь Стус не зігнувся: навіть в нелюдських умовах каторги він захищав своїх товаришів-політв’язнів, відстоював власну гідність, продовжував творити, вивчав французьку та англійську мови, роздумував над минулим, сучасним і майбутнім України.

На жаль, животворне слово поета, дух свободи, гуманізм і національні переконання не відповідали пануючій ідеології, вступали у протиріччя із тоталітарною системою. І вже через 8 місяців після його повернення з заслання у 1979 р. Стуса вдруге заарештували в Києві, засудивши до 15 років позбавлення волі (10 років таборів та 5 років заслання).

Життя Василя Стуса трагічно обірвалося на 47-у році в ніч з 3 на 4 вересня 1985-ого року під час голодування в карцері табору для політичних в’язнів біля села Кучино, Пермської області.

Поховали його у безіменній могилі на табірному цвинтарі, а через 4 роки, після повної реабілітації «за відсутністю складу злочину», 19 листопада 1989 р. відбулося перепоховання його праху у Києві на Байковому цвинтарі у.

За життя Стус видав п’ять збірок віршів: "Круговерть", "Зимові дерева", "Веселий цвинтар", "Час творчості" та "Палімпсести". Перекладав з німецької твори Гете та Рільке, з англійської - Кіплінга, з французької – Мопасана та Рембо, з італійської – Унгареті, з іспанської – Лорки.

Вже посмертно Стуса нагороджено премією Т. Г. Шевченка та званням Героя України. У 1989 році у Львові було засновано премію Василя Стуса. Сьогодні його вірші, літературно-критичні праці є національною гордістю нашого народу, великим духовним здобутком.

У 1990 р. могилу Василя Стуса було спалено, а вже влітку цього ж року перші вулиці міст і сіл почали носити його ім’я.

Святошинський район пишається тим, що одна з вулиць району носить горде ім’я Василя Стуса, що в районі облаштовано на розі проспектів Перемоги та Академіка Палладіна сквер імені Василя Стуса та встановлено пам’ятник великому поету (на місці, де стояв будинок, в якому в 1965-72-х роках проживав відомий український поет і правозахисник), в загальноосвітніх навчальних закладах району функціонують літературно-краєзнавчі музеї поета Василя Стуса.

Василь Стус - легендарна постать, якій вдавалося реалізувати свій талант за обставин, де інші «гаснуть», посилаючись на умови. Великий поет, який піднявся над малим часом, людина найбільших чеснот, життєве кредо якої було: «Караюсь, мучуся, але не каюсь», людина, яка говорила правду не зважаючи ні на що, людина, що стала для багатьох українців символом Українського Опору другої половини 20-го сторіччя, ключовою постаттю літературного життя доби.

Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Святошинської РДА.