За покликом душі
Кожного дня прощається Україна з своїми синами і доньками, які відстоювали майбутнє держави та завтрашній день. Не має такої родини, на має такої людини, які б не переймались тугою і жалем за нашими побратимами.
Цей період сьогодення увійде в історію України, як переломний етап у розвитку державотворення. Про ці події будуть пам’ятати, писати вірші, музику, твори. Тому що це наше життя, наша держава, наше майбутнє. І в Святошинському районі вже є власне бачення цих історични подій небайдужих, творчих людей, які виклали його в своїх віршах.
Пропонуємо на розсуд громади поетичні рядки поета, члена Спілки письменників України, Скрипця Миколи Яковича, жителя Святошино, який тривалий час працював директором середньої загальноосвітньої школи №235 імені В. Чорновола.
Мільйонне віче
На майданах доля України,
Вкотре її доньки і сини
Вийшли, розправляють свої спини
В пошуках правдивої весни.
Майоріють синьо-жовті стяги,
Клич – За волю, тисячно зліта,
Надають рішучості й відваги
Відстояти сонячні літа.
Ми прийшли на це мільйонне віче
З помислами миру і добра,
Владарцям сказати правду в очі,
Мабуть чути свій народ пора!
З пагорбів столичних до Донбасу,
Гір Карпатських, Криму і степів
Доля простолюдина на часі
Скинула брехню високих слів.
Годі спати, обіцянок досить,
Заливала очі нам брехня,
Кров невинна лише правди просить,
Для народу сонячного дня.
Він іде мільйонною ходою
І його не можна зупинить,
З вірою одвічно молодою
В Україні світлій треба жить.
Щоб назавтра покоління долю
Не шукали по чужих світах,
Мов колосся у тридцяті в полі,
А творили з гідністю свій шлях.
Україно, у твоїм народі
Стільки сили, мужності й тепла,
Ми йдемо на зорі й чисті води,
Щоб ти в світі квіткою цвіла.
НЕБЕСНА СОТНЯ
День і ніч кривавить юно рана,
В полум’ї Хрещатик, смерч і дим,
Бій безсмертно криком на Майдані
Смертю б’є у груди молодими.
І батьки, що клали у Афгані
Свої душі в гірку чужину
Хіба знали, будуть на Майдані
Власні діти пізнавать війну.
Ой ти чайко, рідна Україно,
Велетень народ між хижаків,
Він помре, не стане ж на коліна,
Якби хто із них і захотів.
Велич духу, зрощена віками
На Дніпрових кручах і степах
Ми були одвічно козаками,
Шлях одвічно волею пропах.
Пещені хай вдома яничари
Називають його радикал,
Женучи облудло у отари,
Він мільйонно став міцніш за сталь.
Мій народ уже не подолати,
Стежка волі споконвік одна,
Лиш би ті, у кого скраю хата,
Знали завтра їхня в чім вина.
Хай Небесна Сотня в наших душах
Стане тим мірилом чесноти
До якого простувати мусиш
По дорозі правди ти і я.
Також, вірш викладача спеціалізованої школи №131 з поглибленим вивченням німецької мови.
Чуєш дзвони від Софії…
Мама дивиться канали –
Сльози на очах.
- Слухай доню, йди пограйся,
Тут транслюють жах…
А де таточко, - питаю?
Чом він не іде?
- Він майбутнє захищає!
Ніч важка буде!
Нащо Беркут із кийками
Знову б’є людей?
- Я не знаю, як словами….
То не для дітей!
- А мені цікаво знати
Що таке Майдан?
Я туди піду співати
Для усіх киян!
- То стоїть вся Україна,
Доню зрозумій!
Бо така тепер година
Там і татко твій!
Чуєш, дзвони на Софії
По загиблих б’ють?
Хай кати, погони злії,
З України йдуть!
- А чому їх так дратує
Клич „Героям Слава!”?
- Певно, ненька Україна
То не їх держава!
Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю