Чужого болю не буває або чи бувають безпроблемні біженці?

Через окупацію Криму Україна зіткнулася з новим для неї явищем – вимушені переселенці. Цілі родини змушені були покидати свій дім на півострові й шукати собі прихисток у більш безпечних областях.

Але з активізацією АТО тікати довелося і мешканцям Донбасу. Маса східняків була змушена полишити своє житло, аби не стати випадковою жертвою в зоні бойових дій. Наївно думати, що напрям втечі вони обирали, керуючись ідеологічними міркуваннями. В більшості, люди їхали і їдуть туди, де є родичі, друзі, знайомі, де є шанси знайти роботу тощо.

Утім, чи готова держава до цього? Адже питання стоїть не тільки в тому, щоб сприяти в пошуку бодай тимчасового житла для переселенців. Зовсім скоро Україні доведеться вирішувати питання реєстрації «утікачів», працевлаштування, надання медичних послуг, влаштування дитини в дитячий садок чи школу, переведення студентів в інші навчальні заклади тощо.

В психологічному плані будь-який біженець є соціально дезадаптованим. Він не має елементарних життєвих навичок у новому середовищі, роботи, а іноді – базових побутових умов. Коли снаряд влучає у чиюсь садибу, господар думає не про політику і логіку історії, а про те, як врятувати власне життя. Додайте сюди травматичний досвід і невротизований психологічний стан. Отже, біженці (принаймні, певна частина таких) – це відверто проблемний контингент. Зрештою, а чи бувають безпроблемні біженці?..

У вівторок до нашого Центру звернула мати багатодітної родини із Горлівки, яка змушена була покинути рідну оселю із двома молодшими дітьми в пошуках безпеки. На батьківщині залишилися чоловік та 16-ти річний син. Тимчасовий притулок родина знайшла у далеких родичів. Проте довго проживати у цій родині немає можливості, а, отже, багатодітна мати змушена шукати житло, роботу та влаштовувати своїх дітей в дитячі колективи.

Спеціалісти Центру допомогли знайти помешкання для родини, влаштували матір з дітьми на проживання до Київського міського центру соціально-психологічної допомоги. Планується літнє оздоровлення старшої дочки. Фахівці сприяють у проходженні медичного обстеження молодшого сина та відновленні втраченої медичної документації на дітей.

А як приємно було почути нашим спеціалістам щиру подяку від людей за допомогу і підтримку в складній ситуації. Подив викликали слова жінки про те, що вона не очікувала отримати від мешканців Києва співчуття та зрозуміння.

Неоголошена війна в країні нажаль триває. Хто ще півроку тому міг подумати, що жахливі картинки з підручників історії та розповіді бабусь про окупацію, вибухи, криваві смерті та вічних героїв оживуть. Молимось за мир!

Джерело: Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.