Цікаві канікули в ЦСПК «Щасливе дитинство» (фото)
Відпочинкові програми в Централізованій системі підліткових клубів «Щасливе дитинство» управління у справах сім'ї, молоді та спорту Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації продовжують дарувати дітям цікаві екскурсії та незабутні зустрічі.
25 червня вихованці підліткових клубів «Сучасниця» і «Гармонія» ЦСПК «Щасливе дитинство» відвідали аптеку-музей на Подолі. Музей унікальний, незвичайний, не схожий на інші музеї... Захований на одній із тихих вуличок Подолу, він привертає увагу випадкового перехожого стилізованою під старовину вивіскою «Аптека-музей». Це єдине місце в Києві, де можна ознайомитися з історією і практикою аптекарської справи.
Аптеку в цій будівлі побудували в 1728 р. між трьох храмів: жіночим Фролівським монастирем, чоловічим Петропавлівським і церквою Миколи Притиска. Так що тут навіть місце незвичайне.
Власником аптеки був німець Йоган Гейтер. Після його смерті аптеку успадкував зять Георг-Фрідріх Бунге (1722-1792), провізор військової аптеки при госпіталі. Аптекою цей заклад був 111 років, до 1839 року. В історію аптека увійшла як аптека Бунге. Це сімейство зробило великий внесок у розвиток медицини.
У 70-х роках минулого століття в ленінградських архівах були знайдені історичні документи ХVIII століття, в яких ішлося про аптеку, розташовану на київському Подолі. Називалася вона так: «Києво-подільська вільна кам'яна аптека». Ось і навідалась до чиєїсь світлої голови думка: створити на її колишньому місці музей. І вже з 1980 року почалися відновлювальні роботи, які тривали протягом наступних восьми років.
Відкрився музей у 1988 році. Експонати були зібрані з різних куточків України. Таким чином, заходячи до музею, потрапляєш в атмосферу справжньої української аптеки кінця ХVIII - початку ХІХ століття. У зв'язку з тим, що тоді аптекар виконував функції і фармацевта, і лікаря, як правило, під одним дахом розміщувалися приймальня, магазин та лабораторія.
Цікаво погортати товсту аптекарську книгу, датовану 1834 роком. У ній фіксувалися назви препаратів (латиною), вказувалася їх рецептура й ціни. На спеціальних вітринах виставлено посуд для приготування трав'яних сумішей, різноманітні колбочки й тюбики з-під ліків, є навіть старовинні рецепти. Привертають погляд і скляні банки із заспиртованими зміями та крабами.
Є в музеї й кілька інсталяцій, які розташовані в підвальному приміщенні. До уваги відвідувачів пропонується чернеча келія Києво-Печерської Лаври, в якій ченці лікували хворих за допомогою трав і молитов. Дуже характерно представлена хата знахарки. Для тих, хто любить містику, – інсталяція підвалу алхіміка.
Експозиція музею має 12 зал. Докладніше про деякі з них:
Антична зала. На величному панно, написаному відомим київським художником С. Одайником на стінах античної зали музею, зображені легендарні батьки медицини. Серед них – Аполлон Фармакі. В античному світі він вважався богом здоров'я. Від його імені, що в перекладі означає «цілитель», і походить назва цілої галузі медицини – фармації.
Першим учнем Аполлона Фармакі став Ескулап, що теж визнаний богом медицини. Такі ж легендарні дочки Ескулапа: Панацея – покровителька лікувальної терапії та Гінея – богиня чистоти, як ми тепер кажемо – гігієни.
На панно жінок серед основоположників медицини чимало. Найвідоміші серед них – грекиня Аспазія (дружина знаменитого філософа Перікла, V ст. до н. е.) і єгипетська цариця Клеопатра (І ст. до н. е.). Аспазія вважається засновницею педіатрії, а Клеопатра – косметології.
Серед знаменитих персонажів панно не лише елліни. Є постаті наших земляків – лікарів-скіфів, цілителів з причорноморських степів, Бугу та Борисфену (давня назва Дніпра).
Древніх медиків нашого краю знали й цінували в античному світі. Батько історії Геродот до найвидатніших медиків відніс вихідців із Скіфії – Анахарсіса, Анабазіса, Токсаріса.
У Давній Греції особливо авторитетним був Токсаріс. Коли він помер, його визнали нащадком бога – асклепіадом (учнем самого Асклепія, відомого нам за іменем Ескулап).
Понтійсько-боспорський цар Мітрідат VI Євпатор тримав при своєму дворі саме скіфських лікарів, котрі готували йому теріаки (лікувальні суміші майже з 70 речовин), і тільки їм довіряв своє здоров'я.
До речі, саме скіфські цілителі винайшли такий простий і приємний метод лікування багатьох хвороб, як парова лазня. Це вони навчили користуватись саме березовим та дубовим віниками, які чудово зміцнюють людський організм, загартовують його й очищають.
Скіфські цілителі запровадили обкурювання ладаном. Тоді воно не пов’язувалось з якимись релігійними ритуалами, а служило лише як профілактичний засіб, з допомогою якого знезаражували повітря від небезпечних мікробів у місцях скупчення людей, скажімо – на ринках.
Скіфи придумали також і бинти. Правда, вони виготовлялися лише з конопель, льону та пальмового листя і виконували роль не лише затискувача та ізолятора, а й справляли лікувальну дію.
Геніальним винаходом скіфських лікарів можна вважати шини з баранячої шкіри. Поламану руку чи ногу обгортали свіжознятою шкірою, яка, засихаючи, набирала відповідної форми, зручної для хворого. Така шина була міцною, нерухомою і водночас — «дихала».
Спадкоємцями цілителів Скіфії стали лікарі Київської Русі.
Келія монаха. На весь світ відомі імена лаврських цілителів Оліпія, Агапіта, Лаврентія, Григорія... Саме в Києво-Печерському монастирі створено праобраз сучасної поліклініки: прихожан, що скаржились на ту чи іншу хворобу, оглядав настоятель, після чого «направляв» на лікування до одного з «лічців».
Оліпій, висловлюючись по-сучасному, спеціалізувався на захворюваннях шкіри, був, так би мовити, дерматологом. Шкіру Оліпій зцілював спеціальними фарбами власного приготування, які він називав «вапами». До речі, цілитель був ще й майстерним іконописцем. Сучасні дослідники вивчили склад фарб, що збереглися на іконах Оліпія. З’ясувалось, що до них входять численні компоненти, якими дерматологи користуються й нині. Зокрема, це речовини, з яких виготовляють відому всім «зеленку».
«Лічець» Агапіт був неперевершеним фітотерапевтом. Він умів так підібрати звичайні харчові рослини, лікарські трави, що хворий, до якого він приходив, одужував прямо на очах, протягом дня. Людьми це сприймалось як диво. У рукописних джерелах залишилась згадка про таке чудодійне зцілення Агапітом славетного князя Володимира Мономаха.
Інок Лаврентій лікував від нервових захворювань.
Даміан прославився умінням лікувати дітей, про нього є згадка навіть у Києво-Печерському патерику: «И аще убо, когда приношаше кю детлщь болен каковем убо недогом одржим бяше, припошаху в монастырь к преподобному Феодосию, тои же повелеваше сему Даміану молітву створити над болящим и абие творяше, и маслом святим помазываше, и ириимаху исцеление приходящим к нему».
Монаха Прохора могли б назвати видатним хіміком. Навчився виготовляти із золи, яку збирав у київських міщан, харчову сіль. В історію увійшов під подвійним ім’ям: Прохір-Лобідник. З цим пов’язана така історія: якось, скориставшись відсутністю в місті князя з дружиною, Київ взяли в облогу кочівники. Через кілька тижнів мав початися голодомор. Та на допомогу прийшов чудотворець Прохір. Він випікав хліб з лободи. Причому цей хліб був смачним і таким поживним, що надав киянам можливість швидко відновити сили. А там і дружина повернулась до столиці...
Монах Григорій прославився як талановитий садівник і городник. Саме його можна вважати фундатором аптекарських городів, які в інших країнах, скажімо – в Росії, почали закладати лише у XVIII ст. Лікарські рослини Григорій тримав у спеціальній коморі – своєрідному праобразі аптеки. Саме його комору й відтворено в музеї. Тут і різноманітні «помязянія» – мазі на олії, «прилепи» – пластирі для лікування внутрішніх хвороб і шкіри, «колурії» – ліки для очей. А що вже зілля – тьма-тьменна!
Хата знахарки. Це – справжня лабораторія народного цілителя. Серед домашнього скарбу – горщики, товкачики, млиночки, діжечки, ночви, різаки, торбочки, пучечки різноманітних рослин, коріння. На покутті – ікони. У печі, в горщиках готується напар. Не на полум'ї (бо вогонь випалить силу трав), а на жару в теплі від стінок печі.
Духмяно пахнуть трави. Шипить окріп. Проста вода у горщику з травами набирається дивовижної сили. Так, саме вода найбільш широко застосовувалась у народному лікуванні: настояна, намовлена…
Під час замовлянь широко використовувались різноманітні цілющі трави та речовини. Такі, наприклад, як дьоготь, скипидар, ефірні олії з берези та хвойних дерев. Вугілля з берези вважали універсальним засобом при внутрішніх і зовнішніх подразненнях. Здавен люди знали про цілющі властивості меду, бджолиної отрути, квіткового пилку. Їм відомі були методи лікування шлункових захворювань білою крейдою та глиною, різними мінералами – сіллю, содою, вапном, моршинською і трускавецькою сіллю. Все це було відоме лише обізнаним людям.
Заготовлене зілля промивали в річці, потім на березі просушували. Досушували під дахом, під сволоками в хаті. Ось так, як у нашої знахарки: підрібнені-порізані, лежать у баночках, бавовняних торбах. Всі баночки глиняні або дерев'яні. Але, не дай Боже, з дуба. На це священне дерево нашими предками здавна було оголошено суворе табу. Не робили діжок і баночок ані з сосни, ані з ялини, які, вважалося, мали свій дух, що міг зашкодити сировині. А робили з липи, вересу та вишні. Чистесенько-чепурнесенько...
Лаботаторія алхіміка. Слово «алхімік» у нашій уяві викликає образ потаємного вченого, що, переховуючись від інквізиції, займається диявольськими експериментами. Однак, внесок алхіміків у науку, зокрема в медицину, важко переоцінити. Так хто ж такі алхіміки? Якщо говорити про термін, то це східний варіант слова «іатрохімік» (іатрохімія – напрям у науці ХVІ-ХVІІ ст., представники якого прагнули поставити хімію на службу медицині).
Алхіміки Київської Русі відкрили нову сторінку в фармації: навчились зцілювати людей ліками з мінералів.
Пальма першості українським алхімікам належить у сфері застосування з лікувальною метою поташу й попелу. Давньоукраїнські (як казали на той час – руські) лікарі попелом вигоювали рани, опіки. Так звані поташні ями були неодмінним атрибутом кожного лікарського подвір’я.
Широко застосовувались у давньоукраїнській медицині дьоготь, смола, річні мінерали. Наприклад – сурма, вапно.
Лікували й глиною. Нею обробляли рани, промивали отруєний шлунок, освітлювали воду, яку потім використовували як косметичний засіб.
Ясна річ, не обходилось і без спроб заглянути в потойбічний світ…
Маг сидить, схилившись над колбою, біля якої купа монет. Існує традиція, якщо кинути магу монетку, тоді загадане бажання обов'язково збудеться…
Окрім технічних служб, в маленький штат аптеки-музею входять виключно фармацевти. Екскурсоводи з такою спеціалізацією доступно і грамотно розповідають про музей і його колекції відвідувачам. Та перше, що бачиш, переступивши його поріг, – це те, що аптечний будинок зайнятий своєю звичною справою: продається мило, виготовлене за рецептурою фармакопеї Х1Х століття, бальзами та мазі з натуральних компонентів. Все так, як було колись.
Пройшовши музеєм і звернувши увагу на інструменти фармацевтів минулих століть, можна відзначити, якими семимильними кроками рушила вперед фармацевтична наука!
Джерело: управління у справах сім’ї, молоді та спорту