Я люблю Україну. І вірю: ви теж любите! Богдану Ступці присвячується
До річниці народження українського Майстра, корифея сучасної сцени Богдана Ступки, про якого говорили: «відчуття українця, який усвідомив себе європейцем і вже не може цього усвідомлення позбутися» бібліотека ім. О.Блока ЦБС «Свічадо» (вул. Г.Юри,5) управління культури, туризму та охорони культурної спадщини підготувала книжкову виставку «Я люблю Україну, і вірю: ви теж любите!». Особливою популярністю у читачів користуються книги: «Богдан Ступка (штрихи до портрета)» Володимира Мельниченка, «Страсти по Богдану» Ростислава Коломійця, «Театральні автографи часу» Валерія Гайдабури та інші.
«Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому» – ці слова сказав Богдан Ступка у 2008 році на церемонії вручення йому нагороди Римського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль, яку він зіграв у фільмі «Серце на долоні».
Бібліотека ім. О.Блока запрошує всіх бажаючих ознайомитися з книжковою виставкою, присвяченою Великому українцю Богдану Ступці, який є гордістю нашої української культури та залишається видатною постаттю європейської та світової культури.
До відома:
Богдан Сильвестрович Ступка з’явився на світ у Галичині, в смт Куликів на Львівщині, 27 серпня 1941 року (помер 24 липня 2012 року). Родина у нього була творча: батько співав у хорі Львівського оперного театру, рідний дядько був там же солістом, а тітка – головним концертмейстером. Попри потужну творчу династію, життєвого шляху шукав Богдан далеко від мистецтва. Юнаком він вступав на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. Вдруге спробував отримати вищу освіту на філологічному факультеті Львівського універу, вступивши на його заочне відділення.
Все розставила по своїх місцях театральна студія при Львівському академічному драмтеатрі імені М.Заньковецької і творчий наставник Ступки – Сергій Данченко. Саме театр М. Заньковецької на цілих 17 років став сенсом творчого життя ще молодого тоді актора. Потім був Київ, театр імені Івана Франка, куди він переїхав на запрошення того ж таки Данченка, і де став спочатку актором, а згодом , у 2001 році і аж до смерті, художнім керівником.
За 10 років на чолі Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Богдану Ступці вдалося створити особливу атмосферу. За ці роки, як стверджує критик театру і кіно Олег Вергеліс, Ступка не виніс жодної догани, нікого не звільнив. «Там, де починається дисципліна, закінчується театр», - говорив Богдан Сильвестрович. І був дуже терплячим і тактовним по відношенню до молодих акторів. «Талант – це не гроші, не ковбаса, не шинка. Не вирахуєш, скільки відсотків його є. У когось проявляється швидко, у декого – поступово. Треба мати терпіння й чекати, коли прилетить цей птах».
Свого «птаха» у кіно Ступка впіймав у 30 років. Його дебютна роль - у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою» - одразу ж принесла йому визнання. Його дуже любили режисери – за пунктуальність, скромність, самовідданість й порядність. Як згадує відомий українській актор і кінорежисер Засєєв-Руденко, для Ступки не було ролей другого плану, всі були – головні. Кожну він розглядав як останню в своєму житті. Творчість і люди, що шукають свого шляху в творчому середовищі, були, напевно, головним в житті Богдана Сильвестровича…
Богдан Сильвестрович Ступка залишив понад сотню своїх кіноробіт, майже кожен з героїв яких претендує на звання «народний». А сам актор назавжди залишиться для нас Героєм України. І навіть не з огляду на заслужено отриману ним найвищу нагороду нашої держави, а з огляду на свою безмежну любов до неї.
«Треба постійно бути закоханим. Не тільки в жінку, не тільки в каштани, не тільки в місто. У все, що складає життя, треба бути закоханим. І треба радіти», - так говорив він. І так жив, розділяючи між нами свою любов.
Джерело: управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації